(no subject)

[sestra_kerry]

"Почему они сопротивляются?"

Квинтэссенция в одном предложении всей той скотской ментальности, которую - уже громко и официально, - назвали даже уже не фашизмом, а рашизмом.

Даже в названии нацизма не было названия конкретной нации. Хотя наци творили чудовищные по сути и масштабам вещи.
Это всемирный, ничем не смываемый позор, падающий даже на ту сотню праведников, которые еще остались - среди тех, с заплывшими жиром глазами (и мозгом).
Я не знаю, как после этого жить - ведь нужно жить, гореть, улыбаться, идти вперед.
Как быть с той половиной семьи, которая в этой самой Раше. Как быть с моей собственной половиной меня.

Comments

[ti-ua.livejournal.com]

Забути
Так само як я зробив з ватою в 14 році коли втікав з криму
Дехто залишився і видав мені недавно що в роддомі Маріуполя були нацисти
Вата не змінюється, вона завжди буде ватою

[sestra-kerry.livejournal.com]

але якщо рашизм, то я також вата, в тому сенсі, що я наполовину росіянка. Тобто, я ненавиджу Москву як місто та явище, я ненавиджу ту імперську ментальність, приклади якої я бачила не тільки в Україні. Але я не знаю, що робити з собою та тими місцями і людьми в Росії, які для мене мали значення.

я дуже добре пам*ятаю алтайців та якутів з іменами та прізвищами "Матрьона Іванова" та "Любов Борисовна Соколова" (моя названа алтайська тітка, чистокровна азіатка). З нас намагаються зробити те ж саме. Ненавиджу.

Але це фізична половина мене. І мова, на якій я (зараз вже менше, але) думаю.

[sestra-kerry.livejournal.com]

це я до того, що у мене не забудеться просто так. я мушу це все раціоналізувати і придумати спосіб, як з цим адекватно жити — тому що конкретно для мене "пам*ятати минуле" дуже важливо, це мій спосіб залишатися людиною

тому я скоріше за все буду все пам*ятати, але мушу переосмислити

[ti-ua.livejournal.com]

Я провів в криму 25 років, як ви гадаєте, в мені нічого повільно не вмирало в 2014 році?

[sestra-kerry.livejournal.com]

в тому справа, що не повинно було вмирати. Крим — це не просто краса, це магія, це унікальне місце. Яке ненавидіти само по собі нема за що — те, що там було і є, це не росіяни, не зельоні чєловєчки, які туди прилізли. Я розумію, як це важко — це якби Путін взяв Київ, моє рідне місто яке я до нестями люблю, хоч і живу в Празі.

а у мене з російським життям інакше. Там не стільки природа (я алтайську та сибірську природу не вважаю російською), скільки Суздаль, Юр*їв Польский, Покрова на Нерлі, Ермітаж (хоч він майже не російський, тобто також картини Рембрандта ненавидіти нема за що), живопис у Третьяковці (це єдине місце у Москві, яке я взагалі сприймаю)

і тепер питання, чи це все також частина цієї ментальності. Чи Трійця Андрея Рубльова, чи фільми Тарковського, які повні співчуття та людяності — це також плід і частина рашизму. Чи все ж ні. Мені над цим потрібно багато думати, тому що Андрій Рубльов для мене був role model, а наприклад Гетьман Сагайдачний чи Степан Бандера — зовсім ні.

[ti-ua.livejournal.com]

Тут вже все в бажанні повертатись до цього всього, чи забути і поховати.
Трупи йдуть в комплекті з достоєвським.

[sestra-kerry.livejournal.com]

в такому випадку я — це частина цих трупів. тому що я вчилася бути людиною саме на книгах Достоєвського та фільмах Тарковського.

можливо, це не проблема власне Достоєвського, а проблема тих, кого він нічому не навчив.

[sestra-kerry.livejournal.com]

мене, доречі, запитали, як я ставлюся до лозунгу "Україна над усе".

Для мене над усе не Україна, а можливість бути людиною для мене і людей будь-якої нації.
Так, складовою частиною цього є суверенитет країни, яку я вважаю своєю, тому що у ній народилася та працювала на її благо.

але людяність — це набагато більше, ніж країна. тому що територія є і у шимпанзе, і вони її дуже віддано боронять, якщо приходить інше стадо. але є речі, на які людина здатна, а шимпанзе ні.